ЗМІ про нас. Журнал Губернія.

А ті, що пішли, стежать за нами,
Дивлячись з неба очима зоряними,
Хто ми є, якими шляхами
Стаємо творцями, жерцями, воїнами?
«Жити» ТАРТАК

Як інколи важко достукатися до правди, але можливо. Часто трапляються моменти, коли вона є жахливою, гіркою, лютою, але навіть така правда краща за солодку брехню. Документальний фільм «93: бій за Україну», який є вмістилищем правди світу війни презентували 31 березня в Харківському кінотеатрі «Боммер».

Основою фільму є унікальна хроніка подій та свідчення військовослужбовців 93-ї механізованої бригади, одним з яких судилося стати героями за життя, а іншим – після потрапляння до тенет смерті. Стрічка сформована не тільки на свідченнях бійців АТО, а ще й на таланті, ентузіазмі та максимальній самовіддачі тих, хто над нею працював.

«Ми не були певні чи зацікавиться Харків історією оборонців України від російської навали і я вважаю, що ми зараз з вами живемо в історичний час – Україна вдруге набуває незалежності. Здається, ми 27 років незалежні, але тільки зараз розуміємо хто наш друг, а хто ворог. Хто хоче відібрати нашу мову та культуру і зрештою зробити вигляд, що українців не існує. Без армії нас би вже давно не було. Я знаю, що говорю, адже була на референдумі в Криму і висвітлювала ті події. Щоб такого не трапилося, хлопці віддавали свої життя, а наша задача була все зафіксувати, записати думки учасників подій. Сподіваюся, що таким чином, ми гідно вшанували пам’ять померлих і зберегли пам’ять про ці події для нащадків», – говорить режисер фільму Лідія Гужва.

«Матеріал для фільму збирали півтора року, робота над створенням зайняла півроку. У нас дружня команда, окреме спасибі слід сказати Лідії Гужві, яка є режисером художнього короткометражного кіно, а ця стрічка – це її дебют повного метру документального фільму. Продюсера ми не маємо, фільм вдалося випустити завдяки моїй армійській зарплаті та Лідиним збереженням. Ми назбирали матеріалу на дві серії. Все, що розповіли військовослужбовці ми передали широкому загалу України, щоб зберегти історію про те, яким чином відбувалася ця боротьба. Над другою серією вже розпочалася робота, але вона не активна, адже зараз ми більше працюємо над розкруткою цього фільму, плануємо показати його на телебаченні. Буде ще й третя серія, яка розповідатиме про вдосконалену українську армію» -, зазначає автор ідеї фільму Вадим Вейді.

Спонсором показу виступило Харківське державне авіаційне виробниче підприємство. Авіазавод взяв на себе таку місію для того, щоб більше людей поглянуло правді у вічі. Це була ініціатива всієї антикризової команди.

«Треба нагадувати населенню, що війна йде і ми не забуваємо своїх героїв. Сам я з Донецької області, місто Краматорськ, мої родичі побували в окупації, тож я дуже проникливо ставлюся до таких заходів. Залюбки будемо брати участь у реалізації наступних проектів, але поки що рано про це говорити», – вказує керівник матеріально-технічного департаменту Сергій Терешин.

Незважаючи на патріотизм стрічки, деякі Харківські кінотеатри відмовлялися її показувати. Кінотеатр «Боммер» пішов іншим шляхом і не прогадав. Зал був повністю заповнений, тому планують зробити ще додатковий показ.

«Ми відразу відгукнулися на пропозицію щодо показу цього фільму, бо зі свого боку вважаємо, що це найменше з того, що ми змогли зробити не тільки для авторів фільму, але і його героїв, які тоді були на фронті, а також ті, що зараз проходять службу. Тому, ми вирішили, що маємо підтримати показ цього фільму та зацікавити харківську громадськість. Думаю, що покази таких фільмів нададуть можливість усвідомити до чого може призвести колабораціонізм та сепаратизм, що це не сприяє розвитку держави, а головне – збереженню свого життя та життя своїх близьких», – вважає директор кінотеатру Тетяна Настасієнко.

Найкраще зможе зрозуміти фільм той, хто пройшов крізь все пекло війни. Відчував запах пороху, вогню та крові. Зазвичай, такі люди не багатослівні, але одному Богу відомо як кричить їх душа.

«У 2015-2016 роках я проходив службу в селищі Піски. Кожен з нас пережив різноманітні події і обстріли та ще багато чого іншого. Такі фільми допомагають молоді бачити не прикрашену правду. Це зовсім не можна порівнювати з тим моментом, коли під час перемир’я приїхали кореспонденти, відзняли матеріал і поїхали. Можу запевнити, що показано дійсно те, що було насправді. Випадки траплялися різноманітні. Зараз згадуються більше за все не такі часті, але радісні історії, оскільки людська психіка влаштована так, що ми стараємося забути все важке, що з нами відбувалося, але при цьому, в пам’яті спливають веселі моменти, тому що навіть на війні є місце для гумору, а також для музики. Головне – залишатися людиною за будь-яких обставин», – переконаний військовослужбовець 93-ї Омбр Валерій Нарудкін.

Для глядачів фільм став повною несподіванкою, але ніхто не залишився байдужим до побаченого, а деякі, можливо, навіть змінили своє світосприйняття.

«Важко осмислювати всі ці події, але, безумовно, це потрібно робити. Ніхто не думав, що війна так довго буде тривати. Дивлячись фільм я згадувала як ще на початку всіх цих подій передавала теплі речі та солодощі для військовослужбовців, писала листи підтримки. А тепер бачу кадри загиблих воїнів, їх уже не повернути, але в людській пам’яті вони назавжди залишаться героями», – ділиться думками Оксана Буренко.

«Не дивлячись на те, що цей фільм знімали не професіонали він вийшов цікавим, якісним і дуже корисним для нашого суспільства, а саме, для тих людей, які мало знають про цю війну. Звичайно, хочеться, щоб таких фільмів було більше і не тільки про 93 бригаду, а й про інші, які також мають бойовий шлях. Досить добре було б, щоб цим займалися не тільки ентузіасти, а й долучилася держава та відповідні державні структури», – вважає спеціальний кореспондент військового телебачення Віталій Саранцев.

Тим часом, на документальний фільм «93:бій за Україну» чекає майбутнє, на черзі Одеса, а Харкову залишається пишатися рідною 93-ю механізованою бригадою. ЇЇ звитяжний шлях закарбувався у кадрах, які створило саме життя, але з допомогою небайдужих до правди ентузіастів.

Джерело: Журнал Губернія

Залишити відповідь