ЗМІ про нас. Міська газета №9 (березень 1998г) про кінотеатр “Зустрiч” (“Боммер”)

Згадайте, дорогі харків’яни, не дуже далекі часи. Обходилося ваше дозвілля без кінотеатру? Звичайно ж, немає. Черга у квиткових кас, жодного вільного місця в залі. Милі серцю спогаду. У кіно йшли усі, незважаючи на вік і рід зайняття. У Харкові працювало немало кінотеатрів – маленьких, затишних старих і нових – з великим залом і м’якими кріслами. А пам’ятаєте, в 1-му Комсомольському ви дивилися “Батько. солдата”? У “Зiрку” ходили на “Серенаду Сонячної долини”. Тепер до кінотеатрів ми не ходимо. Вважаємо за краще сидіти біля телевізора. А навіщо нам спілкування з порожнім залом? Та і дивитися нічого. Хіба що “Дракулу”.

Більшість кінотеатрів довелися закрити. Але дещо працюють. Найстійкіші. І серед них “Зустрiч”. У березні йому виповниться 90 років. Але “поважний ювіляр” справно і привітно зустрічає глядачів.

Народився кінотеатр на рубежі XIX і XX століть. З’явилося в цей час нове захоплення: синематограф, а разом з ним – “Чари”, “Хризантема”, “Фенікси” – так називалися приміщення для показу кіно. Були вони частенько непристосованими, незручними, пожежонебезпечними. А перший справжній, стаціонарний кінотеатр побудували в нашому місті брати-французи Боммер по вулиці Екатеринославській, 6 (тепер вул. Полтавський шлях). “Боммер” мав дороге устаткування, касовий зал, фойє, зал для глядачів на 380 місць – все, що треба любителеві кіно. Брати усі обставили шикарно, красиво, зручно. Фільми йшли кращі вітчизняні і зарубіжні. Після революції театр назвали ім’ям Дзержинського і він продовжував функціонувати. А в 1920 році в нім стався нещасний випадок. Річ у тому, що місця для глядачів в квитках не вказувалися. Природно, кожен прагнув встигнути зайняти місце трохи краще. Тиснява, гармидер. Вона-то і стала причиною нещастя. Того дня йшов бойовик “Шкіряні рукавички”, ажіотаж, що викликав в місті. Глядачів множина. Під натиском натовпу обломилися перила сходів, які вели в зал. Частина людей отримала смертельні травми і каліцтва. Після цього в усіх кінотеатрах міста були позначені місця.

Почалася війна, окупація Харкова фашистами. Яке вже кіно. Але відразу ж після звільнення харків’яни знову пішли до кінотеатрів. Нашого “ювіляра” переорієнтовували на обслуговування дітей. У 1951 році його реконструювали: у фойє влаштували другий зал для глядачів на 280 місць, оновили апаратуру, стали практикувати зустрічі глядачів з відомими акторами, діячами кіно.

Важко, дуже важко жити старому кінотеатру. Але його дирекція докладає усіх зусиль, щоб в “Боммер” харків’ян дійсно чекали приємні зустрічі із старим другом – Кіно.

Залишити відповідь